[- -]Ν̣Ο найімовірніше є закінченням власного імені в родовому відмінку, можливостей для якого існує надто багато — зокрема складних імен із другою частиною –ξενος (–ксенос). Фраза, що починається після двокрапки (διπункту), може читатися як ὃς ἄν[- -], що позначає початок відносного речення, подібно до відомого напису на чаші Нестора — ὃς δ’ ἂν το͂δε πίεσι («хто б не пив із цієї [чаші]…», IGASMG III 2; SEG 14:604; 18:481(1–2); 19:621(1–2); 26:1144(1–2); 27:679; 37:789; 41:866; 42:919; 45:1454; 46:1327; 47:1488,1; 53:1084). Хоча дієслово могло бути іншим, сама формула є типовою для симпозіальних написів на питних посудинах та іншій симпозіальній кераміці, включно з написом на диполонській ойнохої — ὃς νῦν ὀρχεστο͂ν πάντον ἀταλότατα παίζει | το͂ τόδε κλΙμιν(?) vacat (IG I² 919). Отже, найімовірніше, структура тексту могла бути такою: [Я — келих, що належить, наприклад, Поліксе]нові. Хто б [із мене не пив…] Таким чином, цей фрагментарний графіто, ймовірно, має симпозіальний характер.